Дайджест за місяць

Квітень став місяцем часткового перехоплення ініціативи українською стороною завдяки використанню великої кількості БПЛА, здатних завдавати ураження на відстані 70–150 км від лінії бойового зіткнення. Це суттєво ускладнило логістику російської армії в Донецькій області, українські БПЛА почали патрулювати небо вздовж трас Донецьк — Селідове, Донецьк — Маріуполь та інших важливих логістичних маршрутів. Українські дрони знищували засоби ППО й РЕБ, що допомогло уразити значну кількість техніки та особового складу ЗС РФ.

Російська армія все ще тисне на різних ділянках фронту, водночас частка штурмовиків, які гинуть ще до наближення до українських позицій, досить висока. Втрати російської армії наприкінці квітня сягнули приблизно 1 332 000бійців, і цього самого місяця кількість загиблих уже почала перекривати поповнення ЗС РФ. Оголошений російською стороною режим припинення вогню на Великдень працював лише для авіації та ракетно-дронових ударів, а наземні штурмові дії і застосування дронів уздовж лінії бойового зіткнення тривали.

Росія і далі завдає ударів по українських населених пунктах з використанням крилатих і балістичних ракет, авіабомб та ударних дронів. Під ударами у квітні опинилися Київ, Луцьк, Харків, Запоріжжя, Одеса, Дніпро, Рівне, Херсон, Миколаїв, Чернігів, Суми, Черкаси, Кривий Ріг, Павлоград, Нікополь, Шостка, Прилуки, Біла Церква, Слов’янськ, Краматорськ, Коростень, Глухів та інші населені пункти. Українські системи ППО в березні — квітні знищували рекордну кількість засобів повітряного нападу ЗС РФ, але відчувалася нестача засобів для знищення балістичних ракет, через що деякі ракети все ж таки досягли мети. Уражень зазнавали: транспортна, енергетична й житлова інфраструктура, освітні заклади, бригади швидкої допомоги, дамби водосховищ.

Сили оборони України уразили кілька важливих об’єктів нафтогазової промисловості РФ, зокрема нафтові термінали в портах Усть-Луга, Приморськ, Новоросійськ та Феодосія, нафтопереробні заводи в містах Туапсе, Кстово, Сизрань, Новокуйбишевськ, бурові установки «Сиваш», «Ракушечноє» та імені Валєрія Ґрайфера, ЛВДС «Кримська» й «Самара», ЛВДС «Пермь», НПС «Горький», а також ще низку об’єктів. Масштабні руйнування нафтопереробної та нафтоналивної інфраструктури призвели до суттєвого зниження експортного потенціалу РФ і не дозволили російській стороні скористатися підвищенням цін на нафту у світі. У Туапсе й Пермі, де ураження були наймасштабнішими, виникла кризова екологічна ситуація, оскільки пожежники не можуть оперативно загасити пожежі й локалізувати витоки нафти. Сили оборони України також знищили чи пошкодили низку кораблів різних класів і гелікоптери на території РФ.

У квітні провели два обміни військовополоненими. Перший відбувся 11 квітня, напередодні Великодня: до України повернулося 175 військовослужбовців і 7 цивільних. А 24 квітня звільнили 193 українських військовослужбовців, більшість із яких перед тим утримували в Чечні.

У межах репатріаційних заходів 9 квітня до України повернули 1000 тіл, які, за твердженням російської сторони, належать українським військовослужбовцям. Кожне тіло тепер мають ідентифікувати, щоб пізніше родичі могли з почестями поховати загиблих. Своєю чергою, до РФ передали тіла 41 військовослужбовця.

РФ системно знищує культурну спадщину України, а також підриває інформаційний простір, атакуючи об’єкти культури, медіа й культурну еліту. Від початку повномасштабного вторгнення Росія вбила 349 митців і 137 медійників, що свідчить про цілеспрямоване знищення культурної та інтелектуальної еліти України. Станом на квітень 2026 року пошкоджено або зруйновано 1723 пам’ятки культурної спадщини й 2524 об’єкти культурної інфраструктури, з яких 518 — повністю знищено. РФ щонайменше 72 рази атакувала редакції медіа й 24 рази — телевізійну інфраструктуру у 12 регіонах, обмежуючи доступ населення до інформації. У квітні зафіксовано нові удари по культурних об’єктах: 7 квітня на Харківщині знищено історичну садибу XIX століття, 15 квітня в Дніпрі пошкоджено об’єкти культурної спадщини, зокрема художній музей, а в Одесі — гуртожиток музичної академії, де поранено п’ятьох студентів і зруйновано частину будівлі.

Екологічні наслідки дій РФ набувають системного характеру. В Азовському морі окупаційна влада планує масовий вилов медуз, що загрожує порушенням екологічного балансу й загибеллю рибних ресурсів. Після удару РФ 27 квітня в Одеській області стався розлив олії, який поширився на 700 м узбережжям Чорного моря й завдав шкоди фауні. Загальні екологічні збитки від війни перевищили 126 млрд євро, а крім того, забруднено землі, воду й повітря. У Криму зафіксовано масштабний розлив мазуту, який призводить до масової загибелі птахів та отруєння морської екосистеми, однак окупаційна влада не реагує на це належно.

Окупаційна модель управління супроводжується системними репресіями й звуженням прав цивільного населення на ТОТ. У Ростові-на-Дону двох українців, затриманих у Маріуполі, засудили до 26 років колонії за звинуваченнями в «тероризмі» й «шпигунстві», а двом полоненим азовцям призначили по 18 років, ще одному збільшили термін до 29 років; у Севастополі колишнього військовослужбовця ЗСУ незаконно засудили до 18 років ув’язнення за «державну зраду». Окупаційна влада погрожує маріупольцям конфіскувати житло, якщо в них немає російських документів, і подала вже приблизно 8 тис. позовів про вилучення майна. У Запорізькій області мешканці залишаються без мобільного зв’язку, що унеможливлює комунікацію і доступ до екстрених послуг. У Мелітополі й Бердянську колапс банківської системи заблокував оплату товарів і доступ до коштів, створивши гуманітарні труднощі.

РФ поглиблює колонізацію ТОТ. Окупаційна влада на Херсонщині розгортає забудову узбережжя Азовського моря для продажу нерухомості росіянам, водночас затягує відновлення житла для місцевих і пропонує їм тимчасові непридатні умови проживання, передаючи землю та інфраструктуру на потреби військовиків і переселенців з РФ.

Окупаційна політика передбачає системне залучення дітей до воєнних практик через депортацію, мілітаризацію і психологічний тиск. З початку повномасштабного вторгнення 699 дітей загинуло, 2457 — зазнало поранень, а понад 19 500 депортували до РФ і Білорусі, з яких частину утримують у таборах або передають на усиновлення. Україні вдалося повернути більш ніж 2100 дітей. Європол ідентифікував 45 депортованих дітей і зібрав дані про маршрути, причетних осіб і місця утримання. На ТОТ Херсонщини створено мережу кадетських класів, кількість яких зросла з 9 до 20, для підготовки дітей до служби в силових структурах РФ; у школах фіксують постійну присутність озброєних силовиків, що формує атмосферу страху й контролю; окупаційна влада впроваджує російські освітні стандарти з мілітаризацією навчання й ідеологічним контролем дітей, включно зі стройовою підготовкою і військово-патріотичними курсами; на ТОТ Донецької та Луганської областей студентів масово позбавляють відстрочки й примусово мобілізовують до армії РФ під виглядом «уточнення даних».

Війна Росії проти України системно підриває безпеку цивільного населення. За даними Amnesty International, внаслідок російських атак загинуло щонайменше 14 999 цивільних, а поранено — 40 601; удари по густонаселених районах і критичній інфраструктурі мають ознаки воєнних злочинів; від початку повномасштабного вторгнення від мін і вибухонебезпечних залишків постраждала 1431 людина, зокрема 147 дітей; понад 100 тис. км² території України залишається потенційно замінованою, що створює тривалу загрозу для населення; у звітах фіксують випадки тортур, насильницьких зникнень та утримання цивільних і військовополонених у нелюдських умовах на ТОТ; крім того, зафіксовано 619 випадків нападів на представників ТЦК, що пов’язують зі зростанням внутрішньої напруженості на тлі війни.

Атаки на енергетичну інфраструктуру системно підривають базові умови життя, спричиняючи масові вимкнення електроенергії та психологічне виснаження населення. Унаслідок російських ударів у квітні зафіксовано знеструмлення щонайменше в шести регіонах (Донеччина, Сумщина, Харківщина, Чернігівщина, Одещина та Запоріжжя); у Миколаївській області запроваджено жорсткі графіки електропостачання з подачею світла лише на дві години та вимкненнями до шести годин через пошкодження мереж. За соціологічними даними, 51 % населення пережив пікове емоційне виснаження взимку 2026 року через вимкнення електроенергії, що перевищило рівень стресу на початку повномасштабного вторгнення.

Росія розширює гібридний терор проти України та Європи. У квітні СБУ викрила агента в Держприкордонслужбі, який збирав дані про українську ППО, БПЛА-підрозділи й енергетичні об’єкти для коригування ударів по Київщині й Чернігівщині, а також ІТ-фахівця, який створював фейкові акаунти, фінансові рахунки й канали вербування коригувальників для спецслужб РФ. Служба безпеки затримала ще чотирьох ворожих агітаторів у різних регіонах України. Українські та європейські правоохоронці викрили міжнародну агентурну мережу РФ, що готувала замовні вбивства, диверсії і теракти в Україні й країнах ЄС, зокрема проти українських журналістів, військовиків, проукраїнських активістів і російських опозиціонерів. В Одесі затримано агентку ФСБ, яка готувала вбивство офіцера ССО. Російські спецслужби активізували вербування дітей через онлайн-ігри, Telegram, TikTok і Discord: у Кіровоградській та Одеській областях запобігли спробам терактів у школах, а на Закарпатті 15-річного школяра, який відкрив стрілянину в школі, пов’язують із вербуванням через онлайн-гру. Крім того, російська пропаганда поширила понад 500 матеріалів для дискредитації співпраці України із Заходом у сфері ОПК та активізувала TikTok-кампанію із ШІ-відео про «мир за будь-яку ціну» й територіальні поступки.

Росія використовує окуповані території для економічного пограбування України й незаконного вивезення ресурсів. У січні — квітні 2026 року 25 суден російського тіньового зернового флоту майже 50 разів незаконно вивозили продукцію з окупованих портів України; загалом експортовано понад 850 тис. т зерна переважно із Севастополя, Маріуполя й Бердянська.

Навесні 2026 року Росія різко посилила удари по українській залізниці: у березні зафіксовано понад 200 атак, а з початку повномасштабного вторгнення — приблизно 5 тис. ударів по залізничній інфраструктурі, внаслідок яких пошкоджено понад 25 тис. об’єктів і загинуло щонайменше 39 працівників залізниці.

РФ створює довгострокові ризики для ядерної безпеки України та Європи. 26 квітня Запорізька АЕС уп’ятнадцяте від початку окупації втратила зовнішнє електроживлення через від’єднання лінії «Феросплавна-1» і понад годину працювала від резервних дизельних генераторів, що знову підвищило ризики для ядерної та радіаційної безпеки.

Про перемовини і «мир» лише на російських умовах. МЗС РФ традиційно заявляє, що Москва готова і до переговорів, і до продовження війни, а м’яч перебуває на боці Заходу й Києва. Загалом Лавров каже, мовляв, поновлення переговорів «не є пріоритетом номер один», і наголошує на тому, що Захід перетворив Україну на «тригер глобальної загрози». Росія зберігає образ формальної відкритості до діалогу, але змістовно наполягає на капітуляційному для України порядку денному. «Київський режим» і країни ЄС вона звинувачує в начебто відсутності політичної волі до миру (Захарова). Путін заявив 21 квітня, що Росія створює «зону безпеки» на прилеглих до кордону територіях України. «Ми знаємо, чим усе це закінчиться, — висловився очільник РФ про підсумки спеціальної воєнної операції, — цілі буде досягнуто». Путін начебто готовий зустрітися із президентом України Володимиром Зеленським, але такі переговори можуть відбутися лише на фінальних етапах угоди (Лавров).

Війну в Україні використовують як складник російської політики «згуртованості». Путін заявив, що лише завдяки згуртованості Росії вдасться досягти цілей спеціальної воєнної операції. Лунає постійна антиєвропейська риторика з боку чиновників РФ у контексті підтримки України (Шойгу). Проте внутрішню ситуацію дедалі більше підлаштовують під довгу війну (заохочують рекрутинг, розширюють і продовжують грошові стимули для контрактників).

Ядерні сигнали та ескалаційна логіка. У квітні російський дискурс і далі використовував ядерну тематику як інструмент політичного тиску через тезу про неминучу відповідь Росії на дії Заходу. Російські медіа поширювали попередження, що потенційне розміщення ядерної зброї поблизу російських кордонів, зокрема у Фінляндії, означатиме новий виток ескалації, а в деяких заявах стверджували, що дії Заходу можуть призвести до ширшої воєнно-політичної кризи. Росія застосує ядерну зброю, щоб захистити Білорусь, заявив Аляксандр Лукашенка.

Виправдання ударів по українській інфраструктурі. Російське воєнне й медійне пояснення ударів у квітні 2026 року будували навколо формули «ударів по військових об’єктах або об’єктах подвійного призначення». Зокрема, у зведеннях підкреслювали ураження підприємств авіаційної промисловості, цехів виробництва безпілотників, складів, а також об’єктів газової та енергетичної інфраструктури, які нібито забезпечують ВПК України, це відбувається на тлі підготовки РФ до весняно-літнього наступу.

Заперечення української суб’єктності та ідентичності. У квітні 2026 року російські офіційні спікери продовжили описувати Україну не як самостійну політичну націю, а як територію, де нібито «порушено природні права» російськомовних, православних і пов’язаних із російською культурою груп. Лавров прямо заявляв, що на українську Конституцію «плюють», а російська мова фактично заборонена в освіті, культурі, медіа й навіть побуті. Російська сторона вважає мовні й церковні питання в Україні обов’язковою передумовою перемовин та врегулювання. Російський дискурс часто поєднує мовне питання, церкву, «нацизм» і «першопричини конфлікту» в один пакет.

Дискредитація українського політичного керівництва. У квітні головна лінія проти українського керівництва зводилася до поєднання трьох тез: недоговороздатність, зовнішнє управління та екстремізм / неонацизм. Захарова після великоднього перемир’я заявляла, що Київ не продемонстрував «політичної волі до миру», а Зеленський і його партнери показують «повну недоговороздатність». В інших коментарях того самого місяця українське керівництво називали «неонацистським режимом», а підтримку йому — «втягуванням зовнішніх гравців у конфлікт». На думку Лаврова, на Заході та в Україні нині «буйно розквітає» сатанізм. Така риторика має практичну мету: якщо керівництво України описують як нелегітимне й нездатне домовлятися, тоді будь-яку відмову Києва від російських умов наперед подаватимуть не як раціональну політичну позицію, а як доказ «екстремістської сутності режиму». Це створює пропагандистське виправдання для продовження війни навіть на тлі декларативної готовності РФ до переговорів.

Політика РФ на ТОТ / так звані територіальні реалії. У квітневих заявах МЗС РФ «територіальні реалії» залишаються обов’язковим елементом будь-якого врегулювання. Лавров прямо говорить про важливість «поважати волевиявлення жителів Криму, Донбасу, Новоросії», а в інших тезах ці території описано як такі, де Росія здійснює судове переслідування злочинів «київського режиму» за власним кримінальним кодексом. Це означає, що окупацію подають не як тимчасовий воєнний стан, а як уже завершену політико-правову трансформацію простору.

Офіційна інтернаціоналізація російського військового рекрутингу. У квітні 2026 року Росія не просто фактично, а й нормативно закріплювала залучення іноземців до війни. Із 3 квітня набрали чинності правила, за якими іноземців та осіб без громадянства, що проходили службу за контрактом або брали участь у бойових діях у складі ЗС РФ, більше не можна адміністративно видворяти з Росії. Це не побічна норма, а чіткий інституційний сигнал: участь іноземця у війні на боці РФ стає підставою для правового захисту всередині російської системи. Паралельно регіональна й муніципальна влада у квітні прямо поширювала фінансові стимули на іноземних громадян. Наприклад, у Ростові-на-Дону одноразові виплати під час першого укладання контракту з Міноборони були адресовані не лише мешканцям міста, а й іноземцям. Це свідчить, що інтернаціоналізація рекрутингу — вже не прихована практика, а частина мобілізаційної політики РФ, закріплена адміністративно.