Дайджест за місяць

Збройні сили РФ продовжують наступальні дії на основних ділянках фронту в Донецькій, Запорізькій та Харківській областях, застосовуючи тактику просочування малими групами в пішому порядку та на мотоциклах/квадроциклах. Рідше використовується бронетехніка. Штурми супроводжуються масованими обстрілами та авіаударами по прифронтових містах. Зокрема, 27 лютого було зафіксовано обстріл Костянтинівки, де ще проживають тисячі цивільних жителів, із застосуванням фосфорних боєприпасів. У свою чергу, Сили оборони України здійснюють успішні наступальні дії в Запорізькій області, прорвавши російську оборону в районі Степногірська. Завдяки цьому наступу ймовірне зривання російської кампанії 2026 на Запоріжжі, яка мала на меті окупацію Оріхова та вихід на околицю обласного центру. Загальні втрати російської армії на кінець лютого складають понад 1.266.000 військовослужбовців.

Збройні сили РФ продовжують завдавати ударів по українських населених пунктах з використанням крилатих ракет, авіабомб та дронів-камікадзе. Під ударами в грудні перебували Київ, Харків (зокрема, вперше після 2022 року місто атакував FPV-дрон на оптоволокні), Запоріжжя, Кропивницький, Одеса, Миколаїв, Дніпро, Херсон, Суми, Тростянець, Конотоп, Кривий Ріг, Нікополь, Бурштин, Вільнянськ, Комишуваха, Краматорськ, Слов’янськ, Дружківка, Лозова, Богодухів, Яготин, інші населені пункти. Впродовж лютого головною ціллю залишалася енергетична інфраструктура, темпи знищення якої перевищили за інтенсивністю темпи всіх минулих років повномасштабної війни.

Триває розвиток безпілотного компоненту в озброєнні України, Росії та партнерів кожної зі сторін. Так, у лютому вперше зафіксовано використання росіянами ударного дрона типу “Герань” як носія FPV-дрона. У разі успішного експерименту можна очікувати масштабування такого поєднання, коли FPV-дрон буде використовуватися для нанесення додаткового ураження, зокрема, для боротьби проти системи ППО.

У лютому відбулося одразу дві події, які суттєво ускладнили зв’язок та управління в російських військах. 4-5 лютого, внаслідок домовленості Міністерства оборони України та компанії SpaceX, відбулося відключення нелегальних терміналів супутникового зв’язку Starlink на території України (в тому числі на території, яка окупована російськими силами). Це обвалило спроможність ЗС РФ використовувати нелегальні термінали для забезпечення зв’язку на передовій, а також для навігації дронів, які використовувалися для ураження української критичної інфраструктури. Через кілька днів після цього інциденту вже російська влада додала складнощів своїм військовослужбовцям, загальмувавши роботу месенджера Telegram, який активно використовується бійцями обох армій для координації. Позбавлені зручних засобів зв’язку, російські військові були змушені звертатися до менш зручних і більш витратних пристроїв на кшталт wi-fi мостів, або полювати на українські термінали Starlink, і навіть шукати в Україні агентів, які зареєструють термінал на себе та передадуть його в використання російської армії.

5 лютого відбувся черговий обмін військовополоненими, до України повернулися 150 військовослужбовців та 7 цивільних полонених. 26-го лютого відбулася також репатріація тіл полеглих, до України повернулися тіла 1000 військовослужбовців.

Внаслідок російських обстрілів загинули щонайменше 686 дітей та понад 2300 отримали поранення, що супроводжується руйнуванням 1700 шкіл і лікарень по всій країні. Кожна третя українська дитина (майже 2,6 мільйона осіб) стала переселенцем, а майже 20 тисяч неповнолітніх були незаконно вивезені до рф та Білорусі для подальшої мілітаризації та ідеологічної обробки. Наразі Україні вдалося повернути лише 2 тисячі викрадених дітей.

РФ систематично перетворює освітню систему на окупованих територіях на інструмент воєнної пропаганди, здійснюючи примусову мілітаризацію та ідеологічну індоктринацію українських дітей. Окупанти впроваджують у школах ідеологічні предмети про «російські цінності» та залучають церкву для формування у молоді сприйняття війни як «духовного обов’язку», паралельно використовуючи заклади освіти як військові штаби та місця утримання цивільних. Дітей з дошкільного віку піддають мілітаризації через спеціальні іграшки, навчання стрільбі, керуванню БПЛА та пряму агітацію за контрактну службу в армії рф під виглядом «патріотичного виховання». У Криму та на Донеччині учнів примусово залучають до виготовлення засобів захисту для фронту, а батькам, які чинять спротив російській програмі, погрожують позбавленням батьківських прав та депортацією дітей. Попри критичний стан інфраструктури, школярів змушують відвідувати очні лекції про «єдність Росії» у неопалюваних приміщеннях, перекладаючи витрати на паливо для генераторів безпосередньо на родини учнів.

Російські атаки стимулюють розширення евакуаційних рішень, але водночас підвищують ризики для сімейної єдності та підсвічують провали підтримки ВПО. На Донеччині понад 200 дітей залишаються в населених пунктах із примусовою евакуацією (41 – у зоні активних бойових дій), за тиждень вивезли 87 дітей. Правозахисники закликають ветувати закон №4775-ІХ, застерігаючи про ризики фактичної примусової евакуації цивільних, розлучення сімей, розширення підстав для позбавлення батьківських прав, мілітаризації процедур і можливого використання майна без чітких гарантій компенсації. Водночас експерти констатують відсутність єдиної стратегії інтеграції та координації щодо ВПО, що поглиблює житлову й економічну вразливість переселенців.

За чотири роки повномасштабної війни зафіксовано понад 2,5 тисячі екологічних інцидентів, загальні збитки від яких уже перевищують 6,3 квадрильйона гривень. Бойові дії та спричинені ними пожежі призвели до викидів 311 мільйонів тонн CO₂-еквіваленту, що завдало кліматичної шкоди на 57 мільярдів доларів. Через війну Україна втратила контроль над 272 тисячами гектарів заповідних морських акваторій. Енергетичний терор змусив населення перейти на використання генераторів, які додатково отруюють повітря тоннами токсичних викидів та парникових газів.

РФ цілеспрямовано знищує українську культурну спадщину та культурну еліту. За чотири роки повномасштабної агресії зруйновано або пошкоджено 1 685 пам’яток культурної спадщини та 2 483 об’єкти культурної інфраструктури (507 – повністю), викрадено 35 482 музейні предмети, понад 1,7 млн залишаються на ТОТ під загрозою, прямі збитки культурі оцінюються у 4,2 млрд дол., а загальні втрати сектору перевищують 31 млрд дол. Війна забрала життя 346 митців і 132 українських та іноземних медійників, що становить системну атаку на свободу слова й культурну тяглість. Станом на лютий 2026 року верифікований архів «Недописаних» містить 289 імен діячів літератури, загиблих унаслідок російсько-української війни, фіксуючи масштаб втрати покоління та спробу стерти його голос із культурного простору України.

У лютому Україна вшанувала четверті роковини повномасштабного вторгнення та 12 років спротиву окупації Криму – дати, що стала початком системних російських репресій та спроб силової ліквідації незалежності. За цей час агресор вчинив понад 211 тисяч воєнних злочинів, убивши понад 15 тисяч цивільних (зокрема понад 684 дитини) та 55 тисяч українських захисників, тоді як прямі збитки інфраструктурі сягнули $195 млрд через руйнування 14% житла, тисяч лікарень та шкіл. Російський терор спровокував глобальну демографічну катастрофу: країна втратила близько 10 мільйонів людей через міграцію та окупацію, рівень народжуваності впав до критичного показника менше одиниці, а 6 мільйонів біженців залишаються за кордоном.

Росія розгорнула масштабну кампанію внутрішнього терору та дестабілізації України. Координовані з РФ теракти із застосуванням саморобної вибухівки вразили відділки поліції та центри комплектування у Львові, Дніпрі, Миколаєві та Коломиї, спричинивши загибель поліцейської та поранення десятків службовців. Російські спецслужби через Telegram дистанційно вербують виконавців, зокрема фінансово вразливих осіб та неповнолітніх, для вчинення підривів автівок і державних об’єктів. Одночасно масштабна хвиля з понад 2000 анонімних повідомлень про замінування охопила 22 регіони України, паралізуючи роботу шкіл, банків та стратегічних установ. На міжнародному рівні ворожа пропаганда використовує ШІ-технології та фальсифіковані сюжети під виглядом західних медіа для дискредитації українців перед Олімпійськими іграми.

Опитування КМІС, проведене наприкінці січня – на початку лютого, показує динаміку ставлення до державних інститутів. Довіра до Президента залишається стабільною на рівні 61%. Серед 61%, які довіряють Президенту, «повністю» йому довіряють – 25%. Решта 36% – «скоріше» довіряють йому (а серед 33% тих, хто не довіряє, 17% «зовсім» не довіряють, а 16% – «скоріше» не довіряють). Серед тих, хто «повністю» довіряє В. Зеленському, більшість хотіли би бачити його на посаді Президента і після війни. Ті, хто «скоріше» довіряють, можуть більшою мірою критикувати В. Зеленського і бути незадоволеними окремими діями і рішеннями.

Дані опитування, проведеного Центром Разумкова в лютому 2026 року, демонструють, що наслідки обстрілів інфраструктури вплинули на довіру, перш за все, до місцевої влади. 46,5% опитаних вважають, що відповідальність за тривале припинення постачання електроенергії, води та тепла після російських обстрілів лежить на місцевій владі. 20,5% покладають відповідальність на постачальників послуг. Опитування також продемонструвало, що 75,2% населення не вірять у те, що РФ буде дотримуватися мирної угоди у разі її укладення з Україною.

Опитування Європейської бізнес-асоціації, проведене у лютому, показало зростання песимізму серед підприємців. Головними негативними факторами названо дефіцит кваліфікованих кадрів (78%) та удари по енергосистемі (82%). Близько 39% компаній очікують погіршення стану економіки до кінця року.

Згідно з оновленим звітом (RDNA5), оприлюдненим наприкінці лютого, сума збитків та потреб на відновлення України зросла до рекордної позначки. Лише на енергетичне відновлення в наступне десятиліття потрібно понад $90 млрд, що створює величезний тиск на державний бюджет та залежність від зовнішніх запозичень.

У лютому 2026 року безпекова ситуація для цивільного населення України характеризувалася поєднанням масштабних інфраструктурних ударів та цілеспрямованих терактів. Нижче наведено узагальнений перелік загроз:

• Теракти-пастки (Double Tap). Дистанційна активація вибухівки після прибуття екстрених служб на місце події. Ціль – спровокувати недовіру до екстренних викликів та деморалізація поліції.
• Енергетичний терор. Систематичне руйнування ТЕС/ТЕЦ у зимовий період, що призводить до відсутності тепла та води. Ціль – зламати волю до національного опору, посіяти недовіру до влади, забезпечити зростання частки тих, хто виступає за «Мир за будь-яку ціну».
• Удари по логістиці. Зростання випадків цілеспрямованих атак дронами на транспорт (автобуси) із цивільними працівниками критичної інфраструктури. Ціль – спровокувати дефіцит кадрів, підрив здатності до швидкого аварійного відновлення. Поява цілеспрямованих атак дронами на пасажирські поїзди. Ціль – довіра до залізничного транспорту, підрив потенціалу мобільності населення.
• Інформаційно-диверсійні загрози. Зростання випадків вербування неповнолітніх через месенджери для здійснення підпалів та диверсій у тилу. Ціль – посіяти непевність та паніку серед населення, продемонструвати безпорадність органів правопорядку.

Про перемовини, “мир” виключно на російських умовах. РФ знову актуалізує посилання на ідеʼ миру, узгодженому в Анкоріджі, не вдаючись до подробиць цих пропозицій. (Лавров). Повторюються тези про інтереси РФ у недопущенні «розміщення на українській території будь-яких видів загрозливої ​​ зброї і, по-друге, гарантувавши надійний і повноцінний захист прав російських, російськомовних людей» (Лавров). Публічна рамка РФ: переговори можливі, але без “завищених очікувань”, з довгим процесом, де ключові вимоги РФ не знімаються. (Песков). Європейські столиці подаються як ті, хто “штовхає до війни”, а отже — не мають бути учасниками процесу. (Песков). РФ дискредитує альтернативні версії планів як “викривлені” Києвом і європейськими “патронами”, щоб утримати рамку: є “правильний” план/підхід, а інше — маніпуляція. (Лавров). Комунікація підкреслює “робочий” характер зустрічей без поступок, а складність — як виправдання відсутності прогресу. (лавров). У лютому РФ просуває тезу: будь-які іноземні сили/контингент в Україні — загроза РФ, яку Москва трактуватиме як легітимну ціль. (Захарова).

У лютому релігійний дискурс РПЦ продовжує підкладати під переговори рамку “ціннісної війни”: мир/компроміс із Заходом не виглядає самоціллю, бо Захід описується як цивілізація, що “нормалізує гріх”. (Кирил)

Ядерні сигнали / погрози та “ескалаційна логіка”. РФ тримає ядерну тему як інструмент шантажу, стримування Заходу й паралельно нормалізує публічні дискусії про допустимість “ядерного стримування” в Європі. Зокрема, «якщо йтиметься про долю країни, Росія застосує ядерну зброю» (Медведєв). Паралельно з цим тривають заклики для застосування ядерної зброї (те, що РФ не наважується застосувати ядерну зброю – гріх», головним противником називаються країни ЄС. (Караганов, голова президії Ради із зовнішньої та оборонної політики). РФ звинувачує Францію та Юританію начебто у наданні Україні однієї ядерної боєголовки (Наришкін)

Делегітимація України та її влади (“режим”, “переворот”, “первопричини”). Традиційні наративи РФ, Лінія МЗС РФ (Лавров) у лютому щодо України: Україна — начебто не повноцінний суб’єкт, а “режим”, що виник внаслідок “перевороту”; це подається як ключова “первопричина”, що має бути “усунута”. Лінія Держдуми в лютому — постійна дискредитація українського керівництва; це працює як аргумент, чому переговори “не можуть бути рівноправними” або чому будь-які вимоги України не варто враховувати. (Володін)

ТОТ / “територіальні реалії” як умова “врегулювання”. У лютому 2026 РФ публічно фіксує, що “врегулювання” = розмова про території як головний предмет торгу, прив’язаний до “вимог РФ”, а сам переговорний процес — закритий і керований, із мінімумом публічних деталей (“режим тиші”, без витоків). Територіальний компонент у цій рамці подається не як предмет компромісу, а як обов’язкове прийняття “реалій”, які Москва просуває як базову умову домовленостей (Пєсков). Територіальні вимоги не обговорюються як компроміс. На переговорах ключові питання — території і вони пов’язані з “вимогами РФ” (Пєсков).

“Мирний план = про права російськомовних” / нав’язування “гуманітарного” блоку як умови. Переговорний трек легітимізується через тезу про “права російськомовних”, яку РФ просуває як обов’язкову складову планів. (Лавров). РФ знімає можливість компромісів у мовно-релігійній сфері, оголошуючи її “не предметом торгу”. (Лавров)

Виправдання ударів по енергетиці та цивільній інфраструктурі (“відповідь на теракти”, “цілі досягнуті”). РФ системно оформлює удари по енергетиці України як “відповідь” на “терористичні атаки” та нормалізує тезу “цілі досягнуті”, знімаючи відповідальність за гуманітарні наслідки. (МО рф)